Шість днів на роздуми - Страница 38

К оглавлению

38

Фрезен скинув накрохмалену сорочку і нарешті вільно зітхнув.

— Ви хочете узнати в мене ще щось чи прийшли тільки для того, щоб налякати мене? — спитав він.

— Я не прийшов вас лякати, пане Френзен. Я тільки сподівався, що ви, може, маєте випадково якісь відомості про Вейтона.

— Востаннє я бачив його, коли його дружина вертала мені двісті тисяч доларів, які я позичав йому. Відтоді я живу собі і хліб жую без лицезріння цього добродія.

— Дякую, пане Френзен. Пробачте мені, але я хотів би ще знати, де ви провели свій час від учорашнього вечора до сьогоднішнього ранку?

Френзен надів піжаму і закурив.

— Я ж вам казав: у Грейт Тру. Грав і навіть виграв, якщо це вас цікавить.

— Дуже радий за вас, — промовив ввічливо Джеллін. — Сподіваюся, хтось вас бачив, коли ви танцювали, грали, їли, виходили…

— Я теж, але якщо мене ніхто не помітив, то я рвати на собі волосся не стану.

Запанувала мовчанка. Френзен починав уже злим духом дихати: мовляв, йому вже все увірилося. Джеллін устав, але перед відходом сказав на прощання:

— Пробачте мені, пане Френзен, але під час останнього прощання з вами ви сказали дивну фразу. Ви сформулювали її так, щоб натякнути, що ви знаєте когось, хто дуже радів би зі смерті Вейтона.

— Я добре пам'ятаю, що я сказав. І що з того?

— Я хотів би знати, кого ви тоді мали на увазі.

— Я, пане Джеллін, шкодити не хочу нікому. Того вечора я сказав те, що якраз спало мені на думку. Зрештою це прізвище, мабуть, звучить і у вашій голові: я маю на увазі Макх'ю. Але ж ви знаєте краще за мене: характер цієї людини не схожий на характер злочинця, який пише анонімки.

Джеллін подякував і ще раз перепросив за вторгнення, ніби не зваживши на останні слова Френзена. Стоячи вже на порозі, він, проте, сказав серйозно і без тіні іронії:

— Пане Френзен, не виключено, що поліція захоче ще раз вас допитати. Наприклад, капітан Сандер, відомий своєю суворістю. Тож не кажіть йому, що ви цілу ніч протанцювали в Грейт Тру, а потім, що ви грали. Це може вас скомпрометувати.

Джон Френзен усміхнувся і спокійно зачинив двері.

Лише через десять хвилин Джеллін зумів піймати таксі. Він сів і назвав адресу центрального управління поліції. Минала восьма. Було похмуро і дуже холодно. Артур забився в куточок сидіння. Де зараз Вейтон? Чи живий він ще? Вбили його чи він сам наклав на себе руки?

Безсонна ніч, холод і похмурі думки зробили своє: Джеллін сидів без кровинки на лиці й тремтів. Не помітив навіть, як опинився перед будинком поліційного управління. Повільно зійшов сходами, що вели на другий поверх до кабінету Сандера, певний, що шефа ще нема, але побачив у кімнаті капітана; він розмовляв з чотирма співробітниками з лабораторії. Сандер був зморений і пригнічений.

— Двадцять хвилин тому знайдено мертвого Вейтона в його автомобілі, запаркованому на розі Ферт-стріт і Сент-Джон-стріт, — сказав він, побачивши Джелліна.



Розділ десятий
Трагедія

У чверть на восьму вулицю переходили робітники, саме вони й знайшли Філіпа Вейтона мертвого в автомобілі. Він сидів, спершись головою на кермо, і нібито спав. Спочатку робітники не побачили в цьому нічого незвичайного. Лише коли один із цих сповільнив крок, щоб прикурити, поза Вейтона видалася йому якоюсь дивацькою. Зацікавившись, він підступив до машини. Ось тоді він і побачив, як з правої скроні актора, біля самого вуха, стікає струмочок крові. Він покликав товаришів, і всі разом повідомили поліцію.

Капітан Сандер, кілька співробітників і Джеллін притьмом поїхали на місце. Незабаром там появився лікар і після корот-1 кого огляду трупа констатував, що причина смерті, мабуть, самогубство. Проте ствердити це напевне можна тільки після; проведення балістичної експертизи і розтину.

Зібрали багато відбитків пальців. Проте нічого незвичайного не викрили. На передньому сидінні лежав револьвер, у барабані бракувало однієї кулі. На дулі виднілися літери Ф. В. — певне:-Філіп Вейтон. Труп не мав ніяких слідів боротьби. Вулиця, на якій знайшли машину, була на далекій околиці Бостона, де недавно побудували розкішні вілли для бізнесменів, настроєній увечері подихати свіжим повітрям далеко від міста. Смерть Вейтона сталася між четвертою і п'ятою ранку і була миттєва. Куля вистрілена навкіс на сантиметр нижче насади носа, увійшла в мозок. Права рука Вейтона була стиснута. Мабуть, після пострілу він упустив револьвер, а долоня стиснулася у спазмі агонії сама.

Співробітники поліції негайно повідомили про все сім'ю самогубця. На місце випадку для ототожнення тіла приїхали обидва брати Чезлі. Ці самі співробітники вели наступні допити всіх домашніх і знайомих Вейтона, але не виявили нічого, чого Джеллін не знав би раніше. Капітан Сандер подбав, щоб усі допити й аналізи зробили за кілька годин, і о другій дня він уже мав у своєму розпорядженні всі наслідки розтину тіла й балістичної експертизи. Ґрунтуючись на цих даних, центральне управління поліції передало пресі таке повідомлення:

«Сьогодні, о сьомій сорок уранці, робітник Фред Стайпер знайшов у машині труп відомого актора Філіпа Вейтона. Внаслідок оперативно проведених медичних досліджень і технічних експертиз удалося встановити, що Філіп Вейтон, який багато днів одержував щодня листи з погрозами, підписувані літерою «Ф», учинив самогубство. Причину треба шукати в тому, що актор, колись славетний і багатий, тепер опинився майже в забутті і матеріально цілком залежний від родини. Це з'ясував пан Артур Джеллін, архіваріус центрального управління поліції. Розпачливе матеріальне становище і депресія довели Вейтона до того, що він, прагнучи будь-що пробудити інтерес публіки до своєї особи і повернути колишню славу, почав писати сам собі анонімки. Оскільки зусилля ці були марні, актор 12 листопада заподіяв собі смерть».

38